Збільшити шрифт

1

2

3

Новини по темі»

	»Дев'ять осіб загинули за гриб, що лікує імпотенцію
	»Українська істерія: ртуть, саркофаг ЧАЕС і чупакабра
	»Любителі пива зі Львова вигукнули наймасовіше "Будьмо!"
	»Львівщина нажахана втечею двох чупакабр

Читайте також »

	»Віра є, надію і любов забули
	»Грецькі Ромео і Джульєта вибрали розчин добрив

Любов до своїх батьків, любов до своєї родини, любов до своїх коханих, любов до своїх дітей... Любов – прекрасне почуття, що навчає нас літати, що перетворює нас на ангелів, що змінює світ.

Так. Усе вірно. Але у нашому дуальному світі, що базується на протиставленні світла й темряви, добра й зла, позитивного й негативного все має зворотній бік. Навіть любов.

Ще раз прочитайте перше речення і зверніть увагу: яке слово повторюється там занадто часто? Правильно: „любов”. Але там є ще одне часто вживане слово – „своє”. Це і є тим самим „Задзеркаллям” любові. Далі – про нього.

Любов до батьків. До СВОЇХ батьків. Ми всі чиїсь діти, і цілком природньо, що найдорожчими для нас є саме НАШІ, а не чиїсь батьки. Кожна нормальна людина піклується про СВОЇХ батьків, але чи кожен з нас піклується про інших людей похилого віку, які також чиїсь батьки? Поступитися місцем у тролейбусі – це добре, але далі наша гуманність чомусь не йде...

Любов до родини. До СВОЄЇ родини. Для справжнього українця слово „родина” – святе слово. Кожен українець готовий пожертвувати будь-чим заради родини, бо знає – це ЙОГО родичі, це ЙОГО захист, це ЙОГО територія. Я знаю жінку, яка ще з дитинства зненавиділа усілякі родини. Знаєте, чому? Вона була сиротою. Названі батьки привезли її до невеличкого містечка, а коли загинули і вона знов лишилась сиротою, „родина” відібрала в неї батьківський дім і стала називати „наймичкою”. Саме тому ця жінка ніколи не використовує слово „родина” у позитивному сенсі.

Любов до коханих. До СВОЇХ коханих. Для закоханого чоловіка його кохана – увесь світ. Ось двоє їдуть у метро. Повз них проходять десятки, сотні людей, які штовхаються, сваряться, радіють, ненавидять, вірять... Але ці двоє нікого не помічають. Вони дивляться один на одного – один світ перетікає в інший – і немає для них інших світів, окрім цих... За мить у людини, що знаходиться поруч із цими „світами”, трапляється серцевий напад. Чи допоможуть їй? Звичайно, допоможуть. Але – правильно – не ці двоє.

Любов до дітей. До СВОЇХ дітей. Чого не зробить мати задля своєї дитини? Напевно, такого немає. Вона готова навіть життя віддати заради донечки чи синочка. Своєї донечки чи свого синочка – це також цілком природньо і зрозуміло. Хіба ж не так? А тепер пригадайте історію: голод. Кілька дітей в одній хаті, одна мама на всіх і один – останній – шматок хліба. Кому віддасть мама отой шматок? Правильно. Своїй дитині. А як же решта?.. Не нам її судити...

Ви скажете: а як же любов до Бога? Так, ця форма любові виглядає найвищою, найчистішою, най, най, най... Але навіть тут ми розрізняємо СВОГО Бога від „чужого”. Пригадайте давню ворожнечу православних і католиків, більше того – навіть окремих конфесій православ’я (наприклад, що належать Московському або Київському Патріархату). Вибачте, а де у всій цій колотнечі Бог? Хто згадав про те, що усі вони, насамперед, християни? Хто згадав найвищу заповідь Христа – заповідь любові? Чесно зізнаймося собі: наша любов до Бога не безкорислива. Ми любимо Його лише тому, що Він може забезпечити нам та нашим близьким здоров’я, вдачу, гроші, навіть життя після смерті...

Важко робити такий висновок, але, як на мене, він виглядає цілком логічним: любов – вищий прояв егоїзму. Любов – злочин проти людства. Чи не так?

Присвячується О.П.Блаватській